Четвер, 23.11.2017, 12:28
Вітаю Вас Гість | RSS
Вчитель-новатор
Головна
Реєстрація
Вхід
Меню сайту

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

3D карта

Реклама

Погода

Вхід

Головна » Статті » Мої статті

Прийшов Наум - пора братися за ум

ПРИЙШОВ НАУМ — ПОРА БРАТИСЯ ЗА УМ

У давніші часи навчальний процес починався взимку — 1 грудня за старим стилем (14 — за новим), в день святого пророка Наума. То була найзручніша пора для сільських дітей здобувати освіту, адже прийшов час, коли можна перепочити від нагальних хліборобських клопотів.

За народною уявою, Наум — покровитель розуму, знань і доброчинства, а тому селяни були переконані: якщо на святого пророка розпочати навчальний процес, то дитина краще засвоюватиме науку, а відтак набереться ума-розуму. З цього приводу казали: «Пророк Наум наведе на ум».

Як відомо, у XVII столітті в Україні був високий рівень освіти. Численні іноземні мандрівники, проїжджаючи країною, захоплювалися високим освітянським статусом народу. Зокрема, відомий французький інженер у своїх путівних замітках «Опис України» відзначав, що практично в кожному селі були школи, а за рівнем письменності наш народ випереджав найбільш розвинені європейські.

Протягом двох сторіч (XVI—XVII) освітянським розвоєм займалися церковні Братства. Вони організовували на свій кошт народні школи, де здобували освіту селянські діти. Згодом, коли Україна потрапила під імперську «опіку» Росії, царизм заборонив викладання та книгодрукування національною мовою. А коли до Петербурга були перекачані наукові кадри, народне освітянство майже зовсім занепало. Чітко продуманий і блискуче проведений колонізаційний захід великодержавної політики призвів до того, що у XVIII — початку XIX століття Україна за рівнем освіти займала одне з останніх місць в імперії.

І хоч при окремих церквах існували церковно-приходські школи, навчання велося російською та староцерковною мовами, що вельми гальмувало освітянський прогрес. Найосвіченішою особою в селі вважався дяк, який, власне, і здійснював навчання. Це були переважно малоосвічені особи, які суворо дотримувались аскетичних канонів навчального процесу за так званим букво-називним методом (потрібно було завчати літери за схемою: а-аз, б-буки, в-веді, з-зело, м-мислете тощо). Таке навчання було вельми тяжким і малозрозумілим для непідготовлених сільських дітей. Крім того, бракувало й спеціальних посібників: навчання здійснювалось за двома книгами — «Часословом» та «Псалтирем».

Згодом навчальний процес трохи спростили, але в основі залишилася схоластична метода букв-значків — заучування безлічі складів механічною дією. Опріч того, вчителям дозволялось застосовувати фізичні розправи за неуспішність. Дітей, які в силу своїх розумових даних не могли швидко опановувати ази науки, дяк міг відшмагати різками, скубати за чуба, крутити вуха чи бити ясеновою лінійкою по долонях. Все це відлякувало дітей від школи.

Я пригадую цікаву батькову оповідку. Його разом із сусідським хлопчиком одвели до трикласки (так називали церковно-приходську школу). Серед тижня до них прийшов читати Закон Божий батюшка. Не панькаючись, він підняв батькового однолітка і запитав:

— У яких лицях з’явився Бог на землі?

Той зам’явся, а хтось із сусідів візьми та й скажи:

— Корова два куски сала з’їла і три зайці в ліс побігло!

Не вельми метикуватий хлопець повторив цей каламбур. Клас залився сміхом. Батюшка спокійно підійшов до Петра, постукав по лобі пальцем, з усіх сил сіпнув за чуба. Натомість підняв батька, щоб він відповів. Тато справно розповіли, що Бог з’явився в трьох лицях — Богоотця, Богосина і Богодуха святого. Але це не допомогло: священик добряче влупасив його лінійкою за те, що сміявся голосніше від інших. Після цього неньо вже не зважилися ходити до школи, а здобували початкову освіту самотужки.

Таких чи подібних історій траплялося безліч. Проте селяни все ж відправляли «в науку» своїх дітей, переважно хлопців, бо їм доводилося «йти в москалі», а отже, освіта знадобиться хоч би для того, щоб писати листи. До речі, за царизму не приймали скарг чи будь-яких заяв, якщо в них були граматичні помилки й нерозбірливий почерк. Саме ця обставина змушувала багатьох шукати грамотного писаря, сплачувати йому чималу таксу грішми чи харчовими продуктами. Зрештою, мали непоганий приварок й ті, хто вмів читати псалтиря над покійником чи апостола в церкві.

Напередодні Наума батьки одвідували дячка (пізніше — вчителя) і зголошувались про оплату. Вона регулювалася обопільною домовленістю: забезпечити дровами на зиму, обдарувати салом чи ковбасами на різдвяні свята, допомагати вчителеві під час жнив тощо. Ввечері до «кашоїда» мав прийти хрещений батько з букварем. Посеред хати ставили пікну діжку, застеляли її кожушком, і гість, взявши ножиці, підстригав хрещеника, «щоб справно в голову йшла наука». Роблячи перший відстриг, казав:

— Батюшка Наум, виведи сина на ум!

По завершенні цієї обрядодії обоє сідали за стіл і завчали напам’ять кілька літер. Господиня тим часом готувала пшонянку як ознаку доброго навчання, «бо треба чимало каші з’їсти, щоб опанувати наукою». Перед сном годилося скупатися у ночвах, змити в зіллі голову і підготувати новеньку сорочку.

Удосвіта на Наума син з батьком йшли до церкви, де пан-отець мав прочитати над головою Євангелію. Вдома мати подавала на сніданок лише кашу. Після цього школяр ставав навколішки, молився вголос, а мати благословляла іконою. Потім витягувала свячену вербову галузку і віддавала чоловікові, який тричі стьобав нею сина, приказуючи:

— Святою вербицею, якою Христа зустрічали, виряджаємо тебе, щоб тобі, синку, добре наука давалась!

Дітлах брав у руки обгорнутий новим рушничком горщик з кашею, а батько могорич, і вони вирушали до школи. Зайшовши спочатку до дяка, селянин уклінно вітався:

— Доброго дня, пане-дяче! Оце і є мій учень, то прошу вас, аби ви навчили його уму-розуму!

Доки старші частувалися, майбутньому школяреві годилося стояти при божниці, скоса поглядаючи на пучок різок, котрі не переводились у дячка, як «Божа наука». Звільнившись, дяк влаштовував іспит, нагадуючи при цьому: якщо хлопець буде слухняним і чемним, то «Наум поставить на ум», а коли ні, то допоможуть різки.

На цьому й розходилися. Батько йшов до церкви, ставив свічку перед покровителем, нашіптуючи:

— Святому на пошану, а моєму синові на розум.

Такі чи подібні обряди зустрічались на усьому терені України.

Хоч згодом терміни початку навчання були змінені, в ремісничих цехах і братствах майстри продовжували набирати собі учнів на святого Наума.

Загалом покровителями каліграфії і будь-якої науки вважалися також Іван Богослов, безсрібники Кузьма та Дем’ян. В одному з букварів XVII століття мовиться: «Є звичай багатьом (учням) возвеличувати молебні святим безсрібникам Кузьмі та Дем’янові, і святому пророкові Науму, і ангелові своєму». Тут же наводиться вірш-молитва такого змісту:

Святий апостоле и евангелисте Иоанне Богослове,

На тайной вечери Возлегій на персонЬ ХристовЬ,

Вразуми мя и научи добрЬ писати,

Якоже онаго Гусаря на песцЬ образ твой изображати.

Святий пророче божий, Науме, вразуми мя и накажи своєю

Милостию и благодатію, добрЪ руководствію навыкати.

Отже, з днем Наума пов’язували початок процесу. М. Маркевич писав: «У цей день святого Наума добре починати вчити дітей: наука на ум піде». Так воно чи ні — сказати важко, але традиція, безперечно, цікава і варта пошанівку. Про це мовлять і прислів’я:

Вчися, сину, азбуки — прийде хліб сам в руки.

 Не збирай синові худоби, а збирай йому розум.

Гни дерево, поки молоде, учи дітей, поки малі.

Я не знаю ні «аз», ні «буки» — прийде Наум і змусить до науки.

Прийшов Наум — пора братися за ум.       За В.Скуратіським

Категорія: Мої статті | Додав: ОРЕСТ (14.12.2015)
Переглядів: 215 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Свята та події
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Годинник

Друзі сайту
  • Червоноградська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №1
  • Творча майстерня Анни -->

  • Плеєр


    Copyright MyCorp © 2017
    Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz