Завжди
говори правду дітям, навіть тоді, коли це невигідно для тебе.
Не намагайся силою досягнути успіху.
Будь великодушним — умій прощати.
Не забувай хвалити.
Хвали в міру, вміючи.
Помічай найменші успіхи учня.
Оцінюй тільки вчинки дитини, а не її саму.
Знайди ключ до кожного.
Починай навчання не з букваря чи формул, а з радості.
Коли розмовляєш з дитиною, завжди дивись їй в очі.
Висловлюйся як можна ясніше й чіткіше.
Не вбивай у дітях казку.
Думай про дитячий «банк щасливих спогадів».
Краще виховання — запрошення учня до роздумів.
Тільки наблизивши до себе дитину, можна впливати на розвиток його духовного
світу.
Діти не повинні йти від вчителя підкореними.
Визнавай права учня на помилку. До того часу, поки у дітей є віра в добро,
людину, ідеал, є й виховання.
Дитина ставиться до тебе так, як до неї ставляться дорослі.
Не кажи про учня «нездібний», а кажи: «Здібності у нього ще не розкриті».
Ніколи не карай учня, котрий завинив, одразу.
Не «заводься» з учнями. Ніяких нотацій.
Не можна говорити учням тільки про їх недоліки.
Не використовуй оцінки як засіб покарання.
Необдумане покарання дуже шкодить.
Нетактовність, несправедливість учителя — криміногенні.
Завищені вимоги до учня — одна з причин конфліктів.
Учень, упевнений у неможливості змінити щось, відмовляється від пошуку.
Від постійних невдач діти озлоблюються.
«Важкі діти — це ті, котрих зрадили батьки» (А.С.Макаренко)
